Quantcast
Channel: Кирилівські читання
Viewing all 83 articles
Browse latest View live

Як Франциска Скорину з в'язниці звільнили

$
0
0
Надзвичайно цікава історія відбулася майже 500 років тому з білоруським першодрукарем Франциском Скориною. Цю історію докладно описує Є. Немировський у своїй праці «Франциск Скорина» (Мінськ, 1990). Цитую мовою ориґіналу:

5 февраля 1532 г. король Сигизмунд I, находившийся в ту пору в Кракове, издал указ, в котором шла речь о следующем. В недавнее время, когда король посетил Вильну, к нему обратились с жалобой Лазарь и Моисей, первый — сын, а второй — зять «старого Моисея, нашего варшавского иудея». По их словам, покойный Иван Скорина остался им должен «двести и шесть по шестьдесят грошей», т. е. 12 360 литовских грошей. Они также «заявили и доказали, что доктор Франциск, его брат, взял себе все имущество, которое осталось после смерти» Ивана. Лазарь и Моисей утверждали, что «доктор Франциск убежал из города Вильны, переезжает из одного места в другое» и отказывается заплатить долги. В ответ на эту жалобу король приказал поступить со Скориной как с не-исправным должником,— задержать его и не освобождать до тех пор, пока не заплатит долга.
Следующий документ, датированный 12 апреля 1532 г., свидетельствует о том, что Моисей из Варшавы уполномочил Якоба Бжоску из Познани взыскать с «господина доктора Скорины» (в акте он именуется «Скожина») 412 флоренов. Каждый флорен равен 30-ти грошам; претензия и на этот раз предъявлялась на сумму в 12 360 грошей.
В середине апреля Франциска Скорину, приехавшего в Познань, заключили в тюрьму. Его племянник Роман Иванович, живший тогда в Гданьске, узнав о случившемся, тут же собрался в дорогу. Он приехал в Познань и, явившись в магистрат, 26 апреля 1532 г. заявил, что «долг этот, по свидетельству самого иудея, был сделан его... отцом» и поэтому он сам должен отвечать за него.
Было назначено новое разбирательство, но ни Моисей из Варшавы, ни его познанский уполномоченный на него не явились. Роман на основании этого потребовал, чтобы Франциска Скорину освободили из тюрьмы. Он сказал также, что и сам владеет необходимым имуществом, чтобы заплатить долг, если его справедливость будет признана судом. В обеспечение этого он сделал залог, попросив суд оценить его стоимость.
Якоб, поверенный Моисея, согласился с доводами, но заявил, что стоимость залога должна быть определена посредниками с той и другой стороны. Суд, однако, установил стоимость залога и нашел его достаточной. Якоб с этим не согласился и аппелировал к великопольскому старосте, познанскому каштеляну Луке из Горки.
Моисей снова обратился с жалобой к королю. Новый королевский указ был дан 2 мая 1532 г. Король приказал бургомистру и радцам Познани не освобождать Франциска Скорину, «покуда над ним там же на месте не свершится правосудие».
Новое разбирательство состоялось 4 июня 1532 г. На суде присутствовал Моисей, приехавший из Варшавы. Романа Скорину представлял его поверенный Валентин — возможно, тот самый Валентин из Старгарда, который в 1529 г. защищал интересы Клауса Габерланда. Он заявил, что противная сторона приняла залог, представленный Романом, и, следовательно, согласилась считать его ответчиком по делу. В связи с этим Валентин потребовал, чтобы Франциск Скорина был немедленно освобожден из тюрьмы. Моисей не согласился с этим и заявил, что залог был представлен не Романом, а самим доктором. Суд решил передать остатки залога Моисею, а окончательное рассмотрение дела отложить до ближайшей пятницы.
Тем временем в дело вмешались сильные мира сего,скорее всего в виленский епископ Ян из князей Литовских. 24 мая 1532 г. был подписан новый королевский указ. Сигизмунд I, адресуясь к бургомистру и радцам Познани, писал, что варшавские евреи, не имея к тому никаких оснований, обвинили Франциска Скорину, назвав его человеком без определенных занятий, бродягой и человеком необеспеченным. Ныне король от некоторых своих советников узнал, что «этот самый Франциск Скорина является очень уважаемым и имущественным человеком,что ничего из вещей брата у него нет и что существует достаточное имущество и наследники... Ивана Скорины, от которого могли требовать долги упомянутые иудеи». Король приказал бургомистру «неотложно освободить упомянутого Франциска Скорину».
17 июня 1532 г. Франциск Скорина, «явившись лично» в магистрат, через своего поверенного магистра Матея Лонгия предъявил королевский указ. Франциск потребовал, чтобы его официально объявили освобожденным из тюрьмы, а также вызвали в суд Моисея или его поверенного. Валентин, названный на этот раз «Скаргардианским» и доктором обоих прав и медицины, который в ту пору был познанским бургомистром, послал возного Яна Краковского к Моисею. Возный засвидетельствовал, что он в прошлую субботу уже ходил х Моисею и привел его в раду, но еврей сказал, что суббота праздничный день и он не может заниматься делами. Моисей обещал прийти в понедельник, но обещания не выполнил.
Франциск Скорина потребовал, чтобы это объяснение бургомистра занесли в актовую книгу» Туда же было записано и заявление просветителя. Скорина сказал, что Моисей, добившись его заключения в тюрьму, причинил урон не только ему, но и «наисветлейшему и уважаемому господину и владыке, епископу виленскому»,на службе у которого он находится. Скорина потребовал, чтобы Моисей возместил ему урон, который он оценил в 6000 венгерских флоренов.
Бургомистр, радцы, войт и лавники, заслушав королевский указ «с величайшим уважением», «объявили... доктора Скорину освобожденным из тюрьмы». Относительно возмещения ему урона в решении ничего не говорится.

Пів-тисячоліття пройшло, а нічого не змінилося — безпеку у нас може гарантувати лише високе заступництво.

Київ у першій половині XVII століття

$
0
0
У зв'язку з опрацюванням матеріалу про початок книгодрукування у Києві, виникла думка зробити велике інфографічне полотно, де був би показаний Київ першої половини XVII ст.: його тогочасна архітектура, мешканці міста у відповідному одязі, типові міські ситуації та сюжети. Потрібно це для занурення в атмосферу Києва того часу, для розуміння тогочасного київського середовища.
Як і годиться, роботу починаємо зі збирання матеріалу, який має бути, обов'язково історично достовірним. Цей матеріал можна поділити на три групи:
1. Свідчення сучасників, в основному іноземців: Лясоти, Боплана, Алепського.
2. Тогочасні зображення: ілюстрації зі стародруків, портретний живопис, замальовки іноземців, в першу чергу Вестерфельда.
3. Архітектурні споруди Києва кінця XVI — XVII ст., що збереглися до наших днів.
Також варто розглянути сучасні реконструкції архітектури та одягу. Окремо слід звернути увагу на історичний живопис ХІХ — ХХ ст. з українськими, і особливо київськими сюжетами XVII ст.
  

Павло Алепський про Київ XVII століття

$
0
0
У середині XVII століття до Москви приїздив антиохійський патріарх Макарій. Його супроводжував син — Павло Алепський, який написав спогади про цю подорож.
Їхній шлях пролягав через Київ, якому у книзі присвячена окрема глава (знайшов, на жаль, лише російський переклад):


ГЛАВА XVIII.
Киев. — Торжественная встреча. Посещение Софийского собора. Разрешительные грамоты. Стечение народа. Посещение патриархом митрополита. Портреты патриархов в его покоях. Златоверхо-Михайловский монастырь. Мощи св. Варвары. Прибытие в Печерский монастырь. Посещение Никольского монастыря. Выдубецкий монастырь. Отъезд.

Утром, в субботу 28 июня, мы сели на судно и только после полудня приблизились к Киеву, ибо Днепр волновался от сильного ветра, и нам приходилось идти против течения. Когда мы подъезжали, воеводы выслали одного из бояр в лодке встретить нашего владыку патриарха и с поклоном от них высказать ему обычные приветствия. При нашей высадке, нас встретил митрополит города в митре, со всеми настоятелями монастырей, священниками, диаконами и всем населением города, вместе с воеводами и всеми царскими войсками, здесь стоящими, с их знаменами и ружьями, и нас повели с великою пышностью в церковь, где была совершена обычная служба и наш владыка патриарх окропил присутствовавших святой водой. Нас проводили и поместили в большом, роскошном доме, простились с нами и ушли. В пятое воскресенье по Пятидесятнице, в которое пришелся праздник апостолов (Петра и Павла), митрополит прислал свою карету за нашим владыкой патриархом, чтобы он прибыл в церковь св. Софии. Здесь, в одном из приделов, во имя свв. Петра и Павла, мы присутствовали за литургией, после чего пошли к трапезе с митрополитом, а вечером съехали в город. В среду прибыл настоятель Богоявленского монастыря, находящегося в средине города, пригласить вашего владыку патриарха отслужить в нем обедню, в праздник чудотворного образа Владычицы, принесенного из страны ляхов. Мы отправились и отслужили обедню, в присутствии всех горожан, а потом пошли к трапезе. В шестое воскресенье по Пятидесятнице мы были у обедни в главной церкви города, называемой собором, а в понедельник 6 (7) Июля изготовились в путь. При звоне всех колоколов, наш владыка патриарх отправился в своей карете в собор помолиться в нем на прощанье. Сюда стеклись все жители города, и он прочел над ними разрешительные молитвы и благословил их, ибо все здесь имеют великую веру к патриархам и их разрешительным грамотам, и никто из них, ни вельможи, ни священники мирские и монашествующие, ни молодые и старые женщины, ни девицы, ни даже маленькие мальчики, никто не преминул придти, с его общего разрешения, к нашему владыке патриарху, чтобы он помолился над ними и благословил их, и чтобы получить от него разрешительную грамоту, так что мы дивились на их набожность, почтение и смирение. Некоторые женщины, у коих мужья были пьяницы и маловеры, обнаруживали заботу об их душе, беря разрешительные грамоты не только для себя, но и для своих мужей, ибо считали такой дар величайшим и драгоценнейшим. Что может превзойти столь прекрасные религиозные чувства, которые свойственны не только киевским жителям, но, поистине, преобладают во всяком городе и селении, обитаемом казаками? Мы не имели намерения сколько-нибудь пробыть среди них, но не могли иначе, ибо они стекались к нам толпами, запрудив не только покои и двор нашего помещения, но даже улицу вне его, стекались с утра до вечера, беспрерывно и неотступно, и мы не находили даже времени поесть хлеба.
Наконец, при звоне всех колоколов, нас проводили за город, и мы отправились посетить митрополита Святой Софии. Мы поместились в его покоях, где имеются портреты четырех прежних патриархов на холсте, во весь рост. В этой стране всегда был обычай, что, когда приезжал к ним патриарх, снимали с него портрет точь-в-точь в таком виде, как он среди них появлялся, дабы иметь его подобие навсегда. Все эти четыре патриарха в облачениях, с посохами, панагиями и в митрах. Первый из них, к нашему приятному изумлению, был Иоаким, патриарх Антиохийский, по прозванию Свет (Дау); цвет лица у него очень темный, борода с проседью, клином. На портрете его имя написано по-гречески, и по дате мы сосчитали, что с того времени прошло 72 года. Подле него Мелетий, патриарх Александрийский, с длинной седой бородой; рядом с ним Иеремия, патриарх Константинопольский, с красивым лицом и бородой, и подле Феофан, патриарх Иерусалимский, с длинной черной бородой. Все четверо почти в одно и то же время приезжали в эту страну, один вслед за другим.
Во вторник утром мы простились с митрополитом, и по приглашению архимандрита, отправились в монастырь св. Михаила, известный своим золоченым куполом. Здесь мы присутствовали за обедней в приделе св. Варвары Баальбекской (Илиопольской), ибо они празднуют ей в этот день, 9 (8) июля, в воспоминание перенесения ее мощей из Константинополя в этот город, когда, царь Василий Македонянин прислал их со своею сестрою в подарок Владимиру, царю Киева и русских. Когда в первый раз мы прикладывались к мощам этой святой, то думали, что она — одна из новых московских святых, но теперь, услышав чтение ее синаксаря и ознакомившись с ее житием, мы ясно поняли, что она есть именно св. Варвара мученица Баальбекская. Мы опять прикладывались к ее телу, которое как есть тело молодой девицы с маленькими ножками и ручками. Недавно устроили для нее прекрасную раку из черного дерева, обложенную серебром. По просьбе нашего владыки патриарха, архимандрит дал ему частицу от ребра ее, и мы сохранили ее у себя.
После трапезы, к вечеру, мы прибыли в знаменитый Печерский монастырь, в сопровождении множества стрельцов, данных нам воеводой киевским. Обитатели его встретили нас с великим торжеством, в полном составе, с колокольным звоном.
В среду мы отправились в монастырь св. Николая, по особому приглашению его архимандрита, так как мы раньше в нем не были. Он находится в той стороны стен Печерского монастыря, которая обращена к Киеву, и обнесен деревянною стеной. Насупротив ворот его, на дороге из Киева в Печерский монастырь, стоит столб из белого камня, поддерживающий золотое изображение св. Николая — знак монастыря. (Киево-Слупский монастырь. – Во второй половине XVII в. на поле против Пустынно-Николаевского монастыря, находившегося на Аскольдовой могиле, стоял каменный столб (слуп) с образом св. Николая; название Слупа перешло и на построенную здесь около 1715 г. церковь св. Николая. В 1831 г. сюда переведен штат Пустынно-Николаевского монастыря.) К монастырю надо спускаться по глубокой рытвине, подобной узкому входу в погреб, в глинистой горе, покрытой густым лесом. Он имеет деревянную церковь обширных размеров; в ней мы отстояли обедню, после чего поднялись в трапезную. Затем мы пошли осматривать монастырь. На месте его был прежде густой лес, его вырубили и тогда положили основание этому прекрасному строению. В средине его фонтан воды, которая сбегает в горы и бьет вверх высокой струей. Это место совершенно окружено холмами, которые покрыты высокими деревьями. Река Днепр находится с восточной стороны монастыря, но ее берега в этом месте очень узки и обрывисты. Когда мы простились с монахами, нас повели в винные подвалы монастыря, расположенные за воротами его. Они устроены в виде прекрасных сводчатых зданий, и проход к ним освещается красивыми куполами, вместо косых подвальных окон. Затем мы вернулись в Печерский монастырь.
В этот вечер было совершено большое торжество: зазвонили в колокола и совершили бдение, за коим мы присутствовали с монахами, по случаю памяти упокоения в Бозе св. Антония, основателя (монастыря), а малое повечерие отслужили в церкви, что на хорах, наверху. В четверг утром, 10 июля, наш владыка патриарх служил обедню, по особой просьбе монахов, в присутствии всех жителей города; при этом он посвятил иерея и диакона. В пятницу мы служили обедню в монастыре монахинь.
В субботу утром мы получили приглашение от настоятеля монастыря св. Михаила Архангела, находящегося к югу от Печерского монастыря, в расстоянии трех верст. (Выдубецкий монастырь.) К нему ведут две дороги: одна по берегу реки Днепра для всадников, но она очень крута; другая идет извивами вверху по горам чрез рощи прекрасных плодовых деревьев, как-то: слив, яблонь, орешника и пр. Поистине, это благословенные горы, похожие, как нам говорили, на возвышенности Святой Горы своею приятностью и уединенностью; они сами по себе производят пищу для отшельников и подвижников, которых здесь, по рассказам, очень много и которые питаются плодами этих деревьев. Этот монастырь также стоит на берегу реки Днепра, и путь к нему поэтому идет большим спуском и по глубокой рытвине. Он окружен крутыми холмами, кои покрыты дикими плодовыми деревьями, имеет много источников воды и церковь его походит на церковь Архангела, потому что зодчий и той и другой, как нам сказали, был один; но от продолжительности времени и от того, что основания алтарей заложены на берегу реки Днепра, столь высоком и обрывистом, сторона, обращенная к воде, на протяжении половины церкви, была низвергнута силою течения в средину реки, и посему монастырь был долго в запустении, пока, семнадцать лет тому назад, не явился теперешний его игумен, принявшийся за возобновление церкви. Он устроил алтари ближе к хоросу, выровнял камень и дополнил верхнюю часть церкви из дерева, покрыв его известью, так что вышло очень красивое здание с прекрасным наименованием, именно, в честь св. Михаила Архангела, коему празднество совершается 6 сентября. Мы отстояли здесь обедню, а когда встали из-за трапезы, пошли посмотреть на берег реки; поистине, страшно взглянуть вниз — так он высок: никто не в состоянии смотреть на него без содрогания.
Вечером мы возвратились в Печерский монастырь и здесь в воскресенье были у обедни, за которой присутствовал и воевода киевский. В понедельник мы простились с монахами; они проводили нас и расстались с нами на берегу реки Днепра за вышеупомянутым монастырем. Здесь мы переехали на судне реку во второй раз, направляя свой путь к Хмелю в город Чигирин.


Текст воспроизведен по изданию: Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским. Выпуск 1 (От Алеппо до земли казаков) // Чтения в обществе истории и древностей российских, Книга 4 (179). 1896

Київ у 1638 році (інфографіка)

$
0
0
План Києва з книги «Тератургіма» (друкарня Києво-Печерської лаври, 1638 рік) — перша відома мені українська інфографіка.

Опис монастиря (Києво-Печерської лаври), містечка та інших предметів аж до самого Києва

 «Вийшовши з печери на гору через хвіртку, треба йти біля дерев'яної огорожі до мона стирської хвіртки. Ліворуч від неї —
1.Келія городного брата і доріжка через вулицю до монастиря.
2.Хвіртка в самий монастир, при якій відразу ж келія привратника.
3.Біля неї невелика келія іншого брата.
4.Від них праворуч иа гору стрімка доріжка до друкарні.
5.Друкарня на тій рівнині, на якій (розташовано) увесь монастир.
6. Пекарня з коморами і всім, що до них належить.
7.Келія благочестивого брата, який на¬глядає за пекарнею.
8.Чотири старі келії, розташовані поруч.
9.Келія палатного інока.
10.Дві разом келії, одна біля другої.
11.Келія від тих (двох), яка заходить трохи в сад.
12.Проти них приміщення, одне для ре-місників, друге — для іноків.
18. Келія позаду них пристойна і спокійна.
14. Від неї безперервним рядом до воріт лікарні вісімнадцять келій благочестивих отців і братій.
15Ворота в лікарню
16.Дві келії, одна проти одної, благочести-вого отця, завідуючого лікарнею.
17.Сама лікарня, де хворі благочестиві братії дос то на лежне мають про себе призріння; при ній церковка.
18.Келії і комори для домашніх потреб, прибудовані до огорожі великого мо-настиря
10. Дерев'яна дзвіниця означеної лікарні при кам'яній церкві; в ній східці, якими сходять угору в саму церкву, тому, що вона, подібно церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці, яка знаходилася на Київських Золотих воротах, влаштована також над воротами.
20.Сама церква святої Трійці; чиїм утри-манням була вона збудована, про це скажемо нижче.
21.Ворота, на яких стоїть ця церква.
22.З лівого боку високий дім для гостей, споруджений на горі.
23.Бібліотека церковних книг, руських і слов'янських
24.Трапеза велика; при ній тепла церква во ім'я святих апостолів Петра і Павла
26. Ворота» що ведуть до кухонь, братської і архімандритової, і самі ті кухні.
26.Три келії для слуг архімандр итови х
27.Покої настоятельські.
28.Під тим же дахом аптека монастирська.
29.Одинадцять заново збудованих під одним дахом келій для благочестивих отців і братій.
30.Келія привратника в кам'яних воротах з передсінням.
31.Посередині таким чином розташованого монастиря церква Успіння Пречистої Богородиці»;.
32.Приділ їх милостей панів Єльців.
33.Приділ трьох церковних учителів: Василія   Великого,   Григорія Богослова, Іоанна Златоустого.
34.Приділ св. Іоанна Богослова.
35.Приділ св. архідиякона Стефана, князів їх милостей Корецьких. У цій святій церкві (Успіння Пресвятої Богородиці) як багато було (поховано) тіл благословенних божих, як багато було трун осіб, що носили титули князів, гетьманів і воєвод Речі Посполитої, сановників і начальницьких осіб ясно засвідчують про це епітафії, які я, за наказом мого старшого (митрополита П Могили), згідно з старим їх текстом, прилучивши до нього дещо, на вічну пам'ять підновив, хоч І не все, за обставин, викладених в настановленні, вміщеному слідом за надгробними наші самн.
36.Недалеко (від означеної церкви) одна висока дзвіниця.
37.Друга ж, внаслідок великої ваги, підня тої  на   неї,  тобто  великого дзвона, названого за ім'ям майстра, що його відлив. Балик, нижче.
Отже від церкви між тією і другою сто-ронами слід іти до воріт, які і над якими церкву святої Трійці заснував князь Микола Святоша Давидовим і при ній для хворих і немічних Іноків улаштував лікарню, про яку згадував вище, поставивши особливого лікарня¬ного начальника; зараз він залежний від печерського архімандрита. Цими ворітьми вихід у містечко, де лежать багато скалічених, сиріт, удів, жебраків, в чеканні, як І при св. церкві печор¬ській, милосердя божого, подібно до того, як це було при тій купелі, яку Щорічно ангел господній, аіходячи, збурював
38.В тому (містечку) знаходиться жіночий монастир, який уміщає в своїх стінах багато  князівен, сановниць, дворянок та інших різного звання і стану благочестивих   інокинь   (Далі  йде досить велике уславлення присвяченого на служіння богу життя означених інокинь). 
39. Посеред того монастиря церква.
40. Недалеко від неї криниця.
41.Напроти   цього   жіночого монастиря гостинний дім для чернецької братії і захожих богомольців.
42. На південь через містечко дорога до Либеді.
43.Між заходом і північчю дорогою йдемо через ріг Спаський, тобто повз церкву Преображення Господнього; її збудував із каменя св. Володимир; але в теперішній час стіни її ледве скоять, щебінь вкрив землю, і (йдемо) через селище, яке належить тій самій святині Господній.
44.По тій же правій стороні, пройшовши трохи по дорозі, є стежка до монастиря св. Мнколая Пустинного.
45. Самий монастир цього св. Ариєрея.
46.По цій же руці, трохи далі, стежка до перевозу на Дніпрі.
47.Минувши її, йти прямо через долину до великих валів. В ннх:
48.Ніби на власному цвинтарі, який подібно до кола простягається до міських воріт (знаходиться): церква св. Софії, уже протягом кількох останніх років піддасться значному ремонту.
49.Церква св. Архангела Михаїла і монастир прн ній.
50.Церкви св. Тнрона тільки стіни стоять. Про неї, як і про інші руїни святих київських церков, можна сказати з поетом: (далі наводиться 8 віршів, взятих з Стрийковського латинською мовою і з перекладом їх віршованою формою польською мовою). 
51.Церква св. Васнлія, перша від усіх споруджена з каменю св. Володимиром.
52.Церква Пресвятої Діви Десятинна. 
53.Церква св. Симсона над самим Києвом, а інші лежать могилами, ніби на віки поховані.
54.Від них воротами повз замок, на ви сокій горі споруджений, униз вхід до жалібного Києва (Подола), оскільки теперішній ледве вартий імені колишнього: в останньому було понад триста камінних церков, сто дерев'яних, а тепер — всього ледве тринадцять»...

Легенду взято з праці С. Т Голубева О древнейшем плане города Киева 1638 г. // Чтения в Историческом Обществе Нестора-Летописца. Кн. 12. К., 1898.


Київ XVII ст. у малюнках Вестерфельда

$
0
0
Абрагам ван Вестерфельд  — придворний художник литовського гетьмана Януша Радзивілла перебував у Києві  в 1651 році, де зробив чимало замальовок архітектури міста. Малюнки голландського художника дуже реалістичні, і є надзвичайно цінним документальним свідченням про вигляд Києва середини XVII ст. 
     Титульний аркуш до альбому київських малюнків Абрагама ван Вестерфельда

Загальний вигляд Києва з північного сходу

 Розгром козаками литовської флотилії на Дніпрі

Межигірський монастир під Києвом

 Києво-Печерська лавра

 Прийом Янушем Радзивілом послів Богдана хмельницького у Києві

Руїни церкви Федора «Вотча» монастиря.

Руїни невідомого храму ХІ ст. Західний фасад

Руїни невідомого храму ХІ ст. Східний фасад

Руїни невідомого храму ХІІ ст.

Руїни невідомої споруди стародавнього Києва

Собор св. Софії. Вигляд зі сходу

Собор св. Софії. Південна частина західного фасаду

Собор св. Софії. Фасад південної зовнішньої галереї

Собор св. Софії. Інтер'єр південної зовнішньої галереї

Собор св. Софії. Західні галереї, вигляд з півдня

Собор св. Софії. Західні галереї, вигляд з півночі

Золоті ворота

Ярославів вал та Золоті ворота

Руїни Десятинної церкви

Серед замальовок Вестерфельда бачимо споруди лише верхнього міста. Чому художник не малював Поділ, на якому тоді зосередилося майже все життя міста, сказати складно. Можливо, голландця манили саме «романтичні руїни» Києва, так само як подібні «романтичні руїни» вже у ХІХ столітті тягнули українських художників до Риму. У Києві у ХІХ столітті, того всього вже, на жаль, не було...

Київ XVII ст. на офортах Бориса Туліна

$
0
0
Б. Тулін. Київ XVII ст.: Печерськ, Верхнє місто, Поділ. 1979-1980 рр.

На початку 1980-их славетний український графік Борис Тулін створив кілька робіт, присвячених Києву XVII століття. Ці роботи цікаві не лише витонченою графікою та прекрасною каліграфічною стилізацією, а і якісною історичною реконструкцією! 
Зображення Верхнього міста і Печерська є лише в не дуже якісних репродукціях (вище), але варіант Подолу, виконаний художником у 1982 році, маємо щастя роздивитися у оригіналі:
Б. Тулін. Поділ. 1982 р. Фраґмент.

Бачимо будівлю Києво-Могилянської академії та бурси, а також міської ратуші. Друкарня Спиридона Соболя не позначена, вказане лише місце де вона розташовувалась. Будівлі, в основному дерев'яні, що відповідає історичній дійсності. Звичайно, ця реконструкція, як і будь-які інші, має деяку долю фантазії та припущення, та з іншого боку, ми аж ніяк не можемо на 100% знати як воно було насправді. На сьогоднішній день робота Б. Туліна лишається найкращою та найповнішою, з відомих мені, реконструкцією Києва середини XVII століття.

Ініціали з видань Києво-Печерської лаври 1620-х років.

$
0
0

Як відомо, лавра придбала свого часу стрятинську друкарню Федора і Ґедеона Балабанів, з усіма шрифтами, ініціалами, ритинами. В перших лаврських виданнях вживаються майже виключно стрятинські ініціали:
Ініціал з київського Анфологіону 1619 р.


Але згодом, з'являються свої, лаврські ініціали, відмінні від стрятинських:
Ініціал з книги А. Кесарійського «Толкованіє на апокаліпсис», друкарня Києво-Печерської лаври, 1925 р.

І надзвичайно вишуканий ініціал зустрівся мені нещодавно у книзі «От очьника скитскаго»:
«От очьника скитскаго», друкарня Києво-Печерської лаври, 1926 р.

Очеводно, пора відходити від виключно шрифтових досліджень, і приділяти більше уваги ініціалам, орнаментам, ритинам.

Київ у 1695 році (інфографіка)

$
0
0
Цей план міста Києва, називаємий «Чертеш Киеву граду, как стоит с Московску страну и кругом всего города і как церкви и как дворы и улицы в нем же все описана», що приписується полковнику І. Ушакову, і датується 1695 роком, є — найбільш повним і детальним візуальним описом Києва періоду XVII ст.


Книгодрукування в Європі у XV cт.

$
0
0
На німецькій Вікіпедіїзнайшов цікаву карту поширення книгодрукування по Європі протягом XV ст. Шкода тільки що не всі міста підписані, особливо,ті що на схід від лінії Венеція-Прага. Довелося зробити невеличкі корективи, але деякі міста, на жаль, ідентифікувати так і не вдалося.

Латинська типографія Речі Посполитої першої половини XVII ст.

$
0
0
Нещодавно оглядав конволют, що належав свого часу Василіанській бібліотеці у Львові. Мене там цікавило видання «Аполлеіа апологіи книжки, діалектом руским написанои...» (Київ, Друкарня Києво-Печерської лаври, 1628 рік), що було вплетено у збірник. Крім «Аполлеії...» там було ще лише одне видання кирилицею, решта — латиницею. Але що цікаво: ті латинські видання були надруковані також на території Речі Посполитої, і торкалися українських справ.

Тобто, в тодішній Україні, було звичайним тримати поряд з кирилівськими книгами і латинські, друковані як антиквою, так і готичними шрифтами. Далі бачимо кілька розворотів конволюту:





І для порівняння, власне титул «Аполлеії...»:


От вам і подібність до латинських титулів, і випадки набору заголовків антиквою, що були в багатьох київських і львівських виданнях XVII ст.

Гоп-стоп від першодрукаря Івана Федорова

$
0
0
Як відомо друкар Іван Федоров після втечі з Москви якийсь час працює у Львові, а потім переходить на службу до князя Острозького, який призначає його управителем Дерманського монастиря.
Так от, на землях що належали Дерманському монастиреві, знаходилося село Куніне, жителі якого люто ворогували з селянами сусіднього Спасового. Раз за разом ватаги то з одного села нападали на інше, грабуючи та руйнуючи, то все повторювалося з точністю до навпаки.
Процитую один документ: скаргу жителів села Спасове до Луцького міського суду від 2 липня 1576 року:
«Іван Друкарь наєхал на село ґвалтом зо слугами і з подданими своїми кунінскими <...> у Мартинца, в синов его Ждана і Тимоша сермяг три, поясов три з ножнами, з мошнами і з грошами, а шапок три отняли; и во Івана сермягу, шапку, пояс з ножнами, з мошною і з грошами».
Цитую за Немировский Е. Начало книгопечатания на Украине, Москва, 1974, стор. 95.

Article 13

Українські друкарські терміни XVI-XVII ст.

$
0
0
Будемо потроху розбиратися зі староукраїнськими друкарськими термінами, а пізніше також з німецькими, англійськими, французькими, італійськими, російськими.
Почнемо з перекладу староукраїнських термінів сучасною українською мовою, їх тлумачення, а також етимології.

Батирщик набійник фарби на друкарську форму, від італійського battitore — колотушка
Версалвелика друкарська літера
Гісер словолитник
Зицер складач, набірник
Интрєльгатор палітурник
Каста шухляда з перегородками для друкарського шрифту
Корикгатор особа, яка вела виправлення тексту при друкуванні книг, коректор
Корикгованєвиправлення тексту
Куншт вміння, ремесло, мистецтво
Лижка ? можливо ящик
Матерія метал з якого виливали літери
Матрицес матриці
Минута чернетка документа
Накладкошт, видаток
Осмєріна формат у восьму частину аркуша
Пилкар набійник фарби на друкарську форму, теж саме що і Батирщик (термін вживався більше у Московській Русі)
Письмошрифти
Піан (пьям) верхня дошка друкарського верстата, від італійського piano— план
Покуст оліфа
Празоли заставки
Праса прес
Прасар очевидно, від Праса — прес, але так ще називали, власне друкарський верстат
Прикладки примірники книг, які видавали друкарям у рахунок оплати їхньої праці
Риза міра паперу, яка дорівнює 500 аркушам друкарського або 480 писального паперу
Слова в'язь
Справщик коректор
Стамба (Штамба)друкарня, від італійського stampa — друк
Спіж бронза
Таборок друкарська норма на півтора-два дні (1200 аркушів)
Табург повний тираж книжки
Тередорщик людина що натискала на гвинт друкарського верстату, друкар, від італійського tiratore — стрілець
Термєна копія
Тигель тарілка, горщик, а також деталь верстата, від німецького der Tiegel — горщик, сковорідка
Тискальщикте ж що і прасар, батирщик
Фігури сюжетні гравюри
Фліорезованийквітчастий
Форми матриці для виливу літер
Цина олово
Цинобра кіноварь, червона фарба
Шруба ? якась деталь друкарського верстату

За матеріалами: 
Запаско Я. «Мистецтво книги на Україні в XVI-XVIIІ ст.», Львів, 1971
Ісаєвич Я., Купчинський О., Мацюк О., Ружецький Е. «Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (XVI-перша половина XVII ст.) Збірник документів», Київ, 1975
Ісаєвич Я. «УКРАЇНСЬКЕ КНИГОВИДАННЯ: витоки, розвиток, проблеми», Львів, 2002

Логотип журналу «Технічна естетика»

$
0
0

Ще одне зображення до теми іншої кирилиці. На цей раз зразок датований 1973 (як з'ясувалося, навіть 1969) роком. І що цікаво: журнал, логотип якого набраний шрифтом, який сучасні російські шрифтові дизайнери називають «болгариця», виходив у Москві! В Болгарії подібними шрифтами в той час майже не користувалися, а в Росії «болгариця» — на обкладинці найавторитетнішого дизайнерського журналу! Для довідки: «Техническая эстетика» — информационный бюлетень Всесоюзного научно-исследовательского института технической эстетики Государственного комитета Совета Министров СССР по науке и технике!!!
Так може все-таки не «болгарица», а «россіїца»? Тобто, так званий «прямий курсив» — то подальший варіант розвитку кирилиці — постгражданка.

Каталоги та скани кирилівських стародруків

$
0
0
Я. Запаско, Я. Ісаєвич. Каталог стародруків виданих на Україні (1574-1700) 
Найголовніша настольна книга дослідника кирилівських стародруків.
Ioan Bianu. Bibliografia romaneasca veche 1508-1830 - Tomul I (1508-1716)
Виданий ще 1903 року, але до нашого часу найкращий каталог румунських стародруків.
Електронний фонд НБУВ
Є чимало повністю відсканованих стародруків
The European Library
На сайті є кілька ПДФ-ів кирилівських стародруків.
Дигитална Народна библиотека Србије
Скани кирилівських видань друкарень Цетиньє, Горажде, Венеції, та ін.
І. Огієнко. Історія українського друкарства
Класична праця українського вченого. Добре розроблена бібліографія.
Скани староукраїнських граматик та лексиконів
та інші матеріали на http://litopys.org.ua
Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми
Одна з кращих праць по темі.
Соборник. Собрание книг кирилловской печати
В основному книги московського друку, але є кілька і українських та білоруських.
Мировая цифровая библиотека
Дещо є і тут.

Болгарська гражданка в СРСР

$
0
0

У спілкуванні на ua-typographyвиникло питання: наскільки була поширена «болгарська гражданка» в Болгарії на початку 1970-их. Я стверджував що «В Болгарії подібними шрифтами в той час майже не користувалися», на що мій опонент відповів що користувалися, і чимало. Як доказ були наведені зразки книжкових і журнальних обкладинок, набраних болгарською гражданкою. Я ж переконував, що в і СРСР в ті часи болгарською гражданкою користувалися досить багато, але ні в СРСР, ні в Болгарії подібні шрифти в ті часи не домінували. Скажімо, у книзі В. Йончева «Шрифтьт през вековете», видання 1975 року я нарахував лише 11 прикладів болгарської гражданки, проти 61 гражданки традиційної. У книзі ж 1982 року видання «Древен и сьвременен бьлгарски шрифт»В. Йончева та О. Йончевої вже абсолютно ВСІ зразки шрифтів є болгарською гражданкою! Перший же, відомий мені приклад болгарської гражданки в Болгарії датується 1959 роком. Перший набірний шрифт авторства О. Йончевої 1962 роком. Тобто, у кінці 1950 — на початку 1960-их в Болгарії тільки починалося захоплення своєрідною гражданкою, яку росіяни називають «болгариця». Ці дати збігається і з розповіддю покійного Володимира Єфімова, що у 1988 році в Болгарії вже панувала болгарська гражданка, а почалася реформа років 15 тому, тобто десь у 1973 році. Звичайно, моє твердження що «в Болгарії подібними шрифтами в той час майже не користувалися» надто категоричне, коректніше буде сказати, що користувалися не багато, особливо порівняно з 1980-ми. І навряд чи у кінці 1950 — на початку 1970-их в Болгарії ця «нова гражданка» була поширена більше ніж в СРСР.

Ми з моїм візаві домовилися, що на кожен приклад з Болгарії, я наведу такий же приклад з СРСР. Почнемо з кінця, тобто зі шрифтів «болгарської гражданки» в СРСР:

П. Кузанян, 1959:

М. Жуков, Ю Курбатов, 1963:

А. Кудрявцев, 1971:

Г. Козубов, перша половина 1970-их:

О. Снарський, 1978:

 Н. Караванський, 1980:

О. Снарський, 1982:

А. Кудрявцев, 1985:

Г. Кликушин, 1987:

Далі книжкові та журнальні обкладинки з СРСР, у такій же кількості, скільки було наведеноі болгарських — 28:

1950-ті:


1965:


1965:


1966:

1969: 

Друга половина 1960 — перша половина 1970-их:




перша половина 1970-их:


1971:


1971:

1971:


1973:

1975:


1976:


1982: 

1982:

1985:


1986:


1988:


1988:

1988:

1988:


 1988:

1990:

 1990:

1990:

Але «болгарська гражданка» в СРСР вживалася не лише в книгах та журналах, а і в плакатах та кіноафішах:

1962:

1968:

1975:

1975:

1976:

1977:

1979:

1979:

1980:

1980:

1981:

... а також в рекламі:




Бачимо, що в СРСР «болгарська гражданка» була неабияк поширена, але зараз шрифтові дизайнери вживати її уникають, навіть ті, які раніше розробляли та популяризували неогражданські шрифти (єдиний хто послідовно продовжує — А. Кудрявцев, але це швидше виключення). Чому ж так сталося, що у 1960-70 роках  «болгарська гражданка» була поширена в СРСР мабуть не менше ніж у Болгарії, а в сьогоднішній Росії вона перестала користуватися популярністю, натомість як в Болгарії має міцні позиції. Причини тут, напевно, політичні. Якщо у Болгарії, свого часу, було прийнято рішення максимально популяризувати нову гражданку, то в Росії, можливо було прийняте рішення її цькувати? Інакше як тоді пояснити таке упереджене ставлення до «болгариці»сучасного російського шрифтового середовища? І як бути з достатньо великим пластом «болгарської гражданки» в СРСР та у пострадянських країнах?

P.S.: Переглянувши, останніми днями, досить багато матеріалу, я задумався: а коли взагалі з'явилася ідея випрямляти курсив? Чи був Павло Кузанян у 1950-их першим хто то зробив, чи то назрівало ще серед шрифтових експериментів 1920-30-их? А яка шрифтова ситуація була в ці часи у Болгарії? А що було з курсивом письмівкою у ХІХ ст.? Ну і, звичайно ж, дуже цікавою темою є не гражданська, а саме кирилівська письмівка.

P. P. S.: Обговорення на ua-typography

Колекція стародруків В. Гайдука

$
0
0
На днях відвідав виставку «Зібрання українських стародруків XVI — XVIII століть» з приватної колекції В. А. Гайдука, у київському музеї книги і друкарства.
На виставці представлено близько пів-сотні українських кирилівських та латинських стародруків. На деяких з них табличка: «Бібліографічна рідкість. Єдиний, зафіксований в Україні примірник видання».

У збірці багато книг львівських, менше київських та чернігівських. З XVI-першої половини XVIІ ст. книг не багато. Основний масив колекції друга половина XVIІ-XVIІІ ст. Але на що я звернув увагу, і у XVIІІ столітті (до якого я поки-що не добрався) багато книг вартих уваги. Зокрема мініатюрні львівські видання:


Також, вразили чернігівські видання.

Правило к причащенію, Чернігів, 1750:

 Молитвослов, Чернігів 1758:

Одна із старіших книг колекції — старші лише львівський Апостол та острозька Біблія — Октоїх, Дермань, 1604:

Є. Немировский, каталог 1593-1600

$
0
0

Вийшла з друку книга Е. Л. Немировского «Славянские издания кирилловского (церковнословянского) шрифта. 1491-2000. Инвентарь сохранившихся экземпляров и указатель литературы. Том 2. Книга 2. 1593-1600»
Це вже третій том цього багатотомного видання. Перші два:
Том 1. 1491-1550 та
Том 2. Книга 1. 1551-1592
вийшли, відповідно у 2009 та 2011 роках.
Книги можна замовити на Озоні.
Ґрунтовні та прекрасно ілюстровані каталоги Євгена Немировського разом з каталогом Олександри Гусєвої, є серйозним підґрунтям для дослідження кирилівських стародруків XVI ст.

Манускриптум-2012

$
0
0

4-7 жовтня в рамках міжнародного фестивалю «Книжковий арсенал»діяла творча лабораторія «Манускриптум». І хоча в постерах та анонсах самого «Манускриптуму» він названий фестивалем каліграфії, шрифту та мистецтва книги, ми використовуватимемо формулювання що зазначено в офіційній програмі «Книжкового арсеналу» — творча лабораторія, бо погодьтеся, фестиваль в рамках фестивалю звучить якось тавтологічно.
Що ж являв собою цьогорічний «Манускриптум»...

Перший «Манускриптум» пройшов у 2010 в рамках книжкової виставки «Медвін», одночасно з фестивалем каліграфії і типографії «Рутенія». Наступні «Манускриптуми» відбувалися на тому ж майданчику, і лише минулого року творча лабораторія перемістилася на Книжковий арсенал. Звичайно, у величезному приміщенні Мистецького арсеналу проводити заходи набагато комфортніше ніж у тісних залах Інституту фізкультури. Власне, на перше на що звертаєш увагу потрапивши на «Книжковий арсенал» це величезна площа, значна кількість залів для презентацій, кав'ярні, виставки, тощо. Тобто немає відчуття що то не фестиваль, а великий книжковий ярмарок.
Відразу біля центрального входу нас чекає несподіванка: пропонується повернути ліворуч, чи праворуч, де як вказує афіша відбувається «Манускриптум»
Завітавши до творчої лабораторії ми бачимо стіл, за яким проводяться майстер-класи:


На стінах розвішані досить різношерстні роботи:


Фото вище зроблене у суботу, нижче — у п'ятницю. Це я до того, що на вихідні людей було набагато більше ніж у будні.


У цьому плані показові наступні два фото:


Бачимо, що біля стенду фонду «Рукописна спадщина»у суботу проходить лекція чи презентація, відповідно і народу немало:


До речі, як виявилося це вже не територія творчої майстерні «Манускриптум». Фонд «Рукописна спадщина», експозиція якого розташована у секторі «Зал презентацій №3», очевидно, є безпосереднім учасником фестивалю «Книжковий арсенал». Територія ж «Манускриптуму» значно скромніша, ніж здається спочатку:


До речі, якщо ми повернемо біля центрального входу не направо де афіша «Манускриптуму») а наліво, то серед книжкових розкладок ми побачимо кілька острівців, що безпосередньо пов'язані з мистецтвом книги, і не мають стосунку до «Манускриптуму». Артбуки від «Книжкового обіду»:


Виставка українських кіно-плакатів 1920-их:


Виступ відомого історика мистецтва Дмитра Горбачова на одному з презентаційних майданчиків фестивалю:


Друки естампів, що можливо були би доречні на «Манускриптумі», але насправді відбувалися на протилежному боці від нього:


Ще одна окрема експозиція, на цей раз — милих моєму серцеві стародруків, від Національної історичної бібліотеки:


Мої враження такі: творча лабораторія «Манускриптум» — подія, безумовно цікава, і варта уваги, але це одна з багатьох не менш цікавих інших мистецьких подій, що відбувалися у рамках грандіозного фестивалю «Книжковий арсенал»!

P. S.:Окремо слід відзначити виставку конкурсних робіт «Сучасний діловий український шрифт», організованої свого часу «Мистецьким арсеналом»:


яка теж проходили як окремий захід у рамках фестивалю, але як і творча лабораторія «Манускриптум» великого розголосу, на жаль, не мала.

P. P. S.:Чому так відбулося, що події пов'язані з мистецтвом книги, шрифту, друку, відбувалися в рамках фестивалю окремо, і чому значна кількість знаних українських шрифтових дизайнерів та митців проігнорували «Манускриптум», ми хотіли би запитати у організатора творчої лабораторії Ігоря Степанова, але він, на жаль, поки що не знайшов часу відповісти на наші запитання.

Енциклопедія «Острозька академія XVI – XVII століття»

$
0
0

Книга була видана ще у 2011 році, але в наше поле зору потрапила лише щойно, на Книжковому арсеналі. У виданні великого формату вміщені статті та матеріали, які стосуються історії Острозької академії (XVI-XVII століття), її культурного контексту, а також історіографії та історичної пам’яті про цей перший вищий навчальний заклад на теренах Східної Європи.
В енциклопедії чимало статей, пов'язаних з діяльністю Острозької та Дерманської друкарень.
Слід відзначити, що книга видана за фінансової підтримки фонду Леоніда Кучми “Україна”. Придбати книгу можна у видавництві АДЕФ
Viewing all 83 articles
Browse latest View live




Latest Images